Лісові землі в області займають майже 53 %, а ліси - близько половини всієї території Закарпаття. Це закономірно й цілком виправдано, бо ліси розміщені переважно в горах, на крутосхилах. Тільки близько 17 % їх знаходиться на рівнинах та пологих схилах, крутістю до 15°. Важливо відзначити, що в області й при такій високій лісистості середній річний змив ґрунту становить 0,5 см. Понад 4,5 млн. т дрібнозему та поживних речовин щорічно виноситься річками за межі області.
Ліси Закарпатської області розташовані на різних висотних зонах. Від Притисянської низовини (105-150 м над рівнем моря) ліси в області поширені до полонин (1200-1700 м). У низині переважають острівні ліси дуба звичайного з грабом, рідше з ясенем, в окремих масивах з участю береста, вільхи клейкої, липи, клена польового, поодиноко береки та інших деревних і чагарникових порід. Дубові ліси займають всього 5 % від всіх інших лісів Закарпаття.
Окремі незначні площі займають малопродуктивні й низькотоварні насадження тополі канадської. В передгір'ях (200-600 м) поширені ліси з дуба скельного з грабом та поодиноко з буком, з домішкою черешні, кленів, липи, яблуні, груші лісової. На північних схилах переважають букові і грабово-букові ліси.
На висоті 800-1300 м над рівнем моря переважають чисті букові ліси. В нижній частині в домішці букових лісів зустрічається граб, дуб скельний, клен, ясен, вище явір, ільм гірський.
Внаслідок захоплення лісівників у минулому посадкою хвойних порід, у зоні букових лісів зростає на значних площах ялина звичайна (європейська), яка характеризується високою продуктивністю й швидким ростом, але недовговічна й піддається вітровим буреломам і сніголамам.
У північно-західній частині області на висотах 400-900 м зустрічаються буково-ялицеві високопродуктивні ліси з домішкою ясена та явора, а також окремі ділянки, де інтродукована псевдо тсуга тисолиста, яка характеризується особливо високою продуктивністю. У віці 75-80 років запас деревини в кращих насадженнях перевищує 1000-1200 м3 на гектарі.
У східній частині регіону на висотах 1000-1300 м над рівнем моря поширені буково-ялицево-ялинові ліси з домішкою явора, клена та ільма. Рідко зустрічаються реліктові куртини (вкраплення) кедра європейського, сосни звичайної, тиса. Продуктивність і стійкість цих лісів дуже висока.
У високогір'ї (1200-1600 м) переважають чисті ялинники, рідко з домішкою явора, ясена, бука. На верхній межі лісу (1200-1600 м) зростають переважно ялина, зрідка бук з домішкою явора, ялиці. З висотою насадження зріджуються, продуктивність їх знижується, дерева набувають специфічної форми. Далі починається криволісся: яворово-букове, зеленовільхове, ялівцеве, з гірської сосни, яке піднімається до висоти 2000 м.
На території Закарпаття налічується понад 400 видів деревних і чагарникових порід. Багато з них - акліматизовані екзоти (Природні багатства Закарпаття). Особливе місце серед лісів нашого краю належить незайманим лісам. Наприклад, такими являються ліси Угольки (Vigin forest of Ugolka)
Листяні ліси
У лісовому фонді області майже 70 % території становлять листяні ліси. За своїм складом виділяють дубові рівнинні ліси, дубово-букові передгірні й нижньогірські, букові гірські, буково-ялицеві гірські та буково-ялицево-ялинові гірські ліси. Поширення цих угруповань, їх географічне розміщення прийнято за основу у ряді схем районування лісів Українських Карпат.
Дубові ліси. Однією з головних лісоутворюючих листяних деревних порід є дуб. Серед листяних він посідає друге місце після бука. Загальна площа дубових лісів становить близько 5% від площі всіх лісів (приблизно 40 тис. га). У природних умовах Закарпаття зустрічається 5 видів дуба: звичайний, скельний, бургундський, Делашампе, багатоплідний. Крім перерахованих видів, інтродуковано американські дуби - червоний і болотний. Однак найбільш поширені дуб звичайний та дуб скельний, які мають важливе економічне й народногосподарське значення (Природні багатства Закарпаття, 1987).
Дуб звичайний утворює кілька різновидностей і форм. Найбільш масово в лісах області поширені рання й пізня форми.
Рівнинні дубові ліси окремими острівками розміщені на території Притисянської низовини, займають прируслові тераси річок Латориці і Боржави на висотах 105-130 м над рівнем моря. Це найтепліший і найбільш сухий район області. Середньорічна температура в окремих місцях тут досягає 10 °С (Велика Бакта), середня температура січня - мінус 3,2, липня - плюс 20 °С. Середньорічні опади в цій зоні становлять 600-700 мм. Період вегетації триває 234 дні. Ґрунти тут переважно родючі. Дубові ліси цього регіону представлені в основному вологими типами лісу.
Найбільш поширеним у передгірній частині області є дуб скельний, окремі осередки якого піднімаються до висоти 800-900 м. Він добре росте на родючих буроземних ґрунтах передгір'я, де утворює високопродуктивні деревостани. Краще росте дуб скельний на добре освітлених південних схилах, на північних і східних поступається місцем буковим лісам.
Дубові ліси Закарпатської низовини в минулому, до активної господарської діяльності людини, займали всю територію. Згодом, на більш сухих ділянках, ліси вирубувалися, а площі переводилися в орні землі. Менш придатні ділянки, які розташовані в понижених місцях і постійно заливались весняними паводками, залишилися під лісом до наших днів розкиданими клаптиками серед сільськогосподарських угідь. У свіжих дібровах і на площах, які не заливаються весняними водами, відбувається процес зміни чистих дубових деревостанів на дубово-грабові, а місцями - й на грабняки з незначною домішкою дуба.
Основними едифікаторами в усіх типах лісу є дуб звичайний, субедифікаторами в ясеневих типах - ясени звичайний і вузьколистий, граб звичайний; в грабових - граб звичайний. Ясени звичайний і вузьколистий зустрічаються у складі дубових лісів у головному ярусі насаджень, граб звичайний, як правило, знаходиться в підлеглому (другому) ярусі. З інших деревних порід, які в дібровах зустрічаються поодиноко: клени польовий і гостролистий, липа серцелиста, в'яз листуватий, осика, груша звичайна, яблуня лісова та інші. У заболочених низинах нерідко зустрічаються куртини дерев вільхи чорної. Склад підліска відносно багатий: ліщина звичайна, крушина ламка, бруслина європейська, клен татарський, терен колючий, калина звичайна, бузина чорна, бирючина, свидина, плющ, глід, шипшина та ряд інших. Чагарникові породи здебільшого розміщені дифузно і ярус підліска не утворюють.
Наявні острівки дубових лісів, як правило, мають змішане походження: дуб - штучне, граб і ряд інших деревних і чагарникових порід - природне. Лише в кількох Урочищах області дещо збереглися природні структури деревостанів. Це найбільш високопродуктивні вологі ясеневі діброви. Запаси деревини в них досягають 450-500 м3/га. Діаметр стовбурів - від 40 до 120 см. Віковий діапазон порівняно невеликий - 100-150 років, тобто різниця тонких і товстих стовбурів дерев знаходиться в межах двох вікових класів. Світлолюбному дубу навіть у природних насадженнях невластива різко виражена різновіковість.
На південних схилах Вулканічного хребта і передгірних підвищеннях Закарпаття зосереджені дубово-букові ліси. Окремі вершини Вулканічного хребта досягають близько 1000 м над рівнем моря. У передгір'ї висота над рівнем моря рідко не перевищує 200-400 м. Кліматичні й ґрунтові умови цього району придатні для інтродукції багатьох цінних деревних порід.
Характерною особливістю дубово-букових лісів області є їх природна заміна на букові. Це яскраво простежується у вологих та свіжих типах лісу, де під наметом дубових деревостанів з незначною домішкою бука, як правило, формується ярус підросту з чистого бука. Подібне нестійке положення дуба в дубово-букових лісах спостерігається і в передгір'ях Кавказу. У зв'язку з тим що дубово-букові ліси Закарпаття розміщені поблизу великих населених пунктів, з добре розвинутими транспортними шляхами, природні насадження збереглися на обмеженій площі. За своєю будовою деревостани з домінуванням дуба, як правило, наближаються до одновікових, простих за формою.
У низинній і передгірній частині області зустрічаються й грабово-дубові ліси. Для них характерна двоярусна будова. В першому ярусі зростав дуб звичайний або дуб скельний, у другому - граб. Іноді з домішкою черешні, липи серцелистої та інших порід. У грабово-дубових лісах підлісок і трав'яний покрив розвинутий дещо слабше, ніж у чистих дубових, що характеризує наближення цих насаджень до букових лісів.
Дубові ліси успішно поновлюються як природно, так і штучно. Для створення високопродуктивних і біологічно стійких насаджень відновлення здійснюється методом посадки культур дуба з введенням до складу інших деревних і чагарникових порід. Площа молодих дубових лісів у лісовому фонді області з року в рік збільшується.
Букові ліси Закарпаття - головний компонент гірських ландшафтів, джерело дуже цінної сировини. На території України поширені основні два види бука - лісовий і кримський. Букові ліси в нашій країні зосереджені в основному в Українських Карпатах, Криму.
Належить бук лісовий до порід помірного вологого клімату, добре росте й розмножується в гірських умовах на ґрунтах, багатих на кальцій. Ліси, головна порода яких бук, зростають в області на площі приблизно 350 тис. га, з запасом деревини близько 85 млн. м3. Букові ліси тут утворюють різноманітні за складом і структурою угруповання або зустрічаються в чистих насадженнях. У державному лісовому фонді області збереглися не зачеплені людською діяльністю ділянки високопродуктивних бучин.
Букові ліси утворюють окремий лісорослинний район, вкриваючи північний макросхил Вулканічного хребта і південний - Полонинського. Деревостани з перевагою бука займають схили на висоті від 400-500 м н. р. м. до 900-1200 (1350) м н. р. м.
Найнижча межа їх зростання доходить до 250 м над рівнем моря. Основними факторами, які впливають і зумовлюють їх ріст, є температурний режим і вологість. При річних опадах менше 500 мм і середньомісячній температурі нижче 5° С бук, як правило, не знаходить достатніх умов для утворення лісових угруповань, а також нормального росту й розмноження. Водно-фізичні властивості ґрунтів під буковими лісами високі.
Кліматичні, як і ґрунтові умови, істотно відрізняються у нижньому і верхньому поясі зростання букових лісів. У нижніх районах річна сума опадів тут становить 800-1000 мм. Період вегетації триває до 160 днів і більше. У верхній частині ареалу букових лісів середньорічна температура знижується, порівняно з нижнім ареалом на 6-7 °С, а період вегетації скорочується до 136 днів, сума річних опадів підвищується до 900-1200 мм.
За складом корінної рослинності, її ростом і станом гірські букові ліси Закарпаття поділяються на чотири підпояси. Перший, низинний (до 600 м над рівнем моря), становить грабово-букова смуга. Граб звичайний, особливо в молодих насадженнях, виконує важливу роль у відновленні лісів і зростанні молодняків. До бука й граба в цьому підпоясі домішуються клен гостролистий, клен польовий, в'яз гірський, явір, липа дрібнолиста, черешня, осика, береза, груша, яблуня. Характерними чагарниками тут виступають ліщина, бузина чорна, шипшина.
Вище, до 800-900 м над рівнем моря, розміщений підпояс чистих букових лісів високої продуктивності. Тут бук знаходиться в найоптимальніших умовах росту й розвитку. Проявляючи виключно високу конкурентну здатність, він легко витісняє інші деревні породи й утворює абсолютно чисті деревостани. Лише поодиноко в цих лісах можна зустріти явір, в'яз, клен. Чагарникові породи зустрічаються також рідко - це вовче лико, жимолость чорна, жимолость звичайна, смородина альпійська; на лісосіках і в молодняках - ліщина, бузина червона й чорна. Характерним типом лісу тут є волога чиста бучина, незначне поширення має і волога чиста субучина. Букові деревостани характеризуються високою продуктивністю і біологічною стійкістю.
Далі, до 1100 м над рівнем моря, зосереджені букові ліси зі значною домішкою (до 2-3 одиниць і більше) явора. Характерний тип лісу - волога яворова субучина. Закінчується пояс букових лісів у верхній межі лісу (1100 - 1300 м) низькопродуктивними приполонинними букняками, що вузькою смугою оточують полонини.
Біля верхньої межі лісу буки ледве досягають 2-5 м заввишки. Це - букове криволісся. В глиб лісу висота дерев швидко зростає до 15-20 м. Для приполонинних букняків характерна сильна збіжистість стовбурів, сучкуватість, багатовершинність зі зламаними кронами. Все це результат дії суворих кліматичних умов субальпійської зони, в першу чергу, вітрів. До бука в цьому поясі домішується в незначній кількості явір і горобина. В чагарниках у буковому криволіссі зустрічаються ялівець звичайний і сибірський. У типологічному відношенні приполонинні букняки належать до вітрової форми яворової субучини.
У зоні букових лісів збереглися ділянки з природною структурою деревостанів. Встановлено два типи будови таких корінних деревостанів бука, які значною мірою зв'язані з процесами природного поновлення. Вікові коливання дерев бука в непорушених букових насадженнях перевищують 300 років. При одному й тому ж діаметрі віковий діапазон може досягти 200 років. Усі молоді букові деревостани Закарпаття, які виникли після суцільних і поступових насіннєво-лісосічних рубок, належать до відносно одновікових насаджень. Вікові коливання в таких деревостанах не перевищують одного класу (20 років). Продуктивність букових деревостанів в оптимальних умовах становить 600-800 м3/га.
Наймолодшою лісовою формацією у Карпатах вважається буково-ялицевий ліс. Це найпродуктивніші природні ліси Закарпаття. Вони зосереджені у двох лісорослинних районах. Порівняно невелику територію займають у північно-західній частині області на північних схилах Полонинського і південних схилах Вододільного хребтів. Рельєф тут гірський, абсолютні висоти від 1000 до 1480 м, схили круті, порізані гірськими потоками.
Вертикальна поясність лісової рослинності чітко виражена й характерна особливо для буково-ялицевих лісів. До 800 - 900 м над рівнем моря у складі корінних лісів домінують ялиця європейська і бук, які утворюють змішані різновікові деревостани. Вище, до верхньої межі лісу, розташовуються насадження з бука без участі ялиці. В поясі буково-ялицевих лісів на різних висотах зустрічається також граб. Особливо значна участь його в молодняках, де він є істотним конкурентом ялиці й бука. Крім граба, у буково-ялицевих насадженнях зустрічаються ясен звичайний, явір, клен гостролистий, липа дрібнолиста, черешня. Продуктивність таких деревостанів досить висока. Великих розмірів тут досягає ялиця - 40-45 (48) м у висоту при діаметрі стовбурів 80 - 100 (140) см. Надзвичайно високі й дерева ясеня. Бук з в'язом, явором, кленом формує тут підлеглий ярус. Найвищі буки на 10 - 15 м нижчі від найвищих ялиць. Запаси деревини у таких пралісах досягають 1000 - 1100 м3/га. Структура деревостанів складна. Зімкнутість вертикальна, але ярусність виражена нечітко. Всі корінні деревостани з непорушеною або малопорушеною структурою різновікові. Вік ялиці коливається у межах від 40 до 320 років.
На незначних площах зустрічаються буково-ялицево-ялинові ліси. Вони в основному займають схили південного й північного макросхилів. Сюди належить Чорногірський масив, частина Свидовця, частина Горган і Марамороський кристалічний масив, складені із кристалічних сланців і кварцитів палеозойського походження.
Ґрунти під буково-ялицево-ялиновими лісами переважно темно-бурі, суглинисті, з зернистою структурою у верхніх горизонтах, з хорошими водно-фізичними властивостями. Клімат зони цих лісів знаходиться в тісному зв'язку з висотою над рівнем моря, яка коливається від 600 до 1500 м над рівнем моря. Кліматичній поясності в районі буково-ялицево-ялинових лісів відповідає поясність лісової рослинності, яка особливо чітко проявляється на схилах Говерли в малопорушених лісах Карпатського державного заповідника. У складі цих лісів зустрічаються в'яз гірський, явір, клен гостролистий, осика, береза, верба козяча; чагарники - ліщина, жимолость звичайна, бузина червона, вовче лико, спірея в'язолиста, верба сілезька.
Ріст усіх трьох основних деревних порід у лісах відмінний. Висота ялиці та ялини досягає 40 м
Інші листяні ліси. В області під іншими листяними лісами зайнято незначні площі, які представлені невеличкими ділянками здебільшого колгоспних і радгоспних насаджень. Територія під іншими листяними лісами становить менше 4 % наявного лісового фонду. Загальні запаси деревини не перебільшують 5 млн. м3, а площа - 30 тис. га. В державному лісовому фонді Закарпаття інші листяні породи займають всього близько 10 тис. га з запасом деревини менше 2 млн. м3. Найбільша площа припадає на грабові ліси - понад 60 % усієї площі інших листяних порід. Особливого народногосподарського значення ці ліси не мають.
Серед інших листяних лісів слід відзначити насадження ясена вузьколистого і звичайного, які займають незначні площі уздовж Латориці, а також зустрічаються (гірська форма) невеличкими острівцями в зоні букових і ялинових лісів. Незначні площі є (острівного характеру) клена, явора, берези, осики, тополі канадської, акації білої, горіха волоського, каштана їстівного, вільхи й верби уздовж річок. Серед них до перспективних, як природного ресурсу для народного господарства й розвитку економіки регіону, слід віднести насадження каштана їстівного, горіха волоського, ясеня і явора. Ці деревні породи утворюють високопродуктивні й стійкі лісонасадження, дають цінну для меблевої та інших галузей виробництва деревину, а каштан їстівний і горіх волоський - ще й цінні їстівні плоди, які використовуються в харчовій і фармацевтичній промисловості. За останні роки саме цим деревним породам лісогосподарники області приділяють все більше уваги. Посадки їх з року в рік збільшуються. Вони вводяться до складу інших листяних лісів. Участь таких порід у складі насаджень збагачує кормову базу і сприяє збільшенню чисельності лісової фауни, а також заготівлі цінних їстівних плодів.
Хвойні ліси
В області під лісами зайнято близько 33 % загальної площі, які мають понад 40 % запасів деревини, що в абсолютному об'ємі перевищує 65 млн. м3. Ці ліси представлені значною кількістю лісоутворюючих деревних порід.
Є унікальні місця зростання модрини. Флору хвойних деревних карпатських аборигенів доповнюють чагарникові - сосна гірська і ялівець звичайний, сибірський та козацький. Кожний зі згаданих видів хвойних порід має свої, тільки йому притаманні морфологічні ознаки, біологічні та екологічні властивості, лісівничі особливості, а також свою історію.
У тривалому процесі розселення основні аборигенні хвойні лісо-утворювачі зосередилися на менш родючих ґрунтах, у відносно гірших (порівняно з листяними) лісорослинних умовах - на схилах гірського пасма та у високогір'ї.
Ялинові ліси. На території Європи сучасний ареал ялинових лісів займає північно-східну (балтійсько-скандинавську) й середньоєвропейську частини, куди входять гори Центральної Європи й Карпати. Вважається, що Карпати - одне з трьох сховищ, звідки після великого материкового обледеніння проходило розселення ялини. В даний час рекомендується розрізняти в Карпатах природний і штучний ареали ялини.
Ялина у горах характеризується значною змінністю морфологічних і екологічних ознак, що зумовлено великою різноманітністю лісорослинних умов і минулою господарською діяльністю людини.
У цілому за морфологічними ознаками ялина європейська, що зростає, на Закарпатті, мало чим відрізняється від такої, що зростав в інших регіонах. У зімкнутих деревостанах стовбури ялини високо очищаються від сучків, прямі, повнодеревні. У високоповнотних насадженнях крона конусовидної форми розміщена лише у верхній частині стовбурів.
Ялина більш вимоглива до вологості повітря, не переносить засухи. Краще росте при рівномірних опадах, особливо в літній період. Стійка до низьких температур, але пошкоджується пізніми весняними заморозками. На важких суглинистих і сірих ґрунтах ялинові молодняки нерідко гинуть від «витискання». За тіневитривалістю поступається тільки тису, ялиці й букові, завдяки чому здатна утворювати різновікові деревостани. Підріст ялини задовільно переносить тінь материнського намету протягом тривалого часу. В цей період її ріст зовсім незначний. При поступовому виході на світло підріст може пристосовуватись до нормального росту на повному освітленні.
За біологічними властивостями ялина утворює найбільш густі насадження, і ця її особливість зберігається надовго, тобто ялинові деревостани зріджуються дуже помірно. За таких умов нагромаджується значна кількість обпалої хвої, що сприяє нагромадженню товстого шару гумусу. Густі ялинники затримують кронами до 40 % річних опадів і майже на 90 % знижують освітленість під наметом.
Тому трав'яний покрив у ялинниках буває дуже рідкий і складається з особливо тіневитривалих рослин. Часто він взагалі відсутній, особливо в молодих ялинових деревостанах. В умовах Закарпаття ялина - швидкоростуча деревна порода. В природних насадженнях вона досягає у висоту 45-50 м. Живе в середньому близько 300 років, окремі велети зустрічаються у віці до 500, рідше до 800 років.
Оптимальні умови для зростання ялинових лісів - 900-1000 м над рівнем моря з середньою кількістю опадів 1000-1400 мм на рік. Тут середні висоти ялинових деревостанів у 100-річному віці нерідко досягають 37-40 м, а деревини можна одержати по 1000-1200 м3/га. На висотах 650 - 800 м над рівнем моря на місці корінних букових лісів ростуть штучні ялинники, які характеризуються особливо високою продуктивністю, однак відрізняються недовговічністю, вже у віці 50-60 років приріст їх у висоту різко знижується, а деревостани, як правило, чистого складу, часто пошкоджуються вітровалами, грибними хворобами й шкідниками. Нестійкість ялинових лісів на цих висотах пояснюється, в основному, невідповідністю екологічних умов біологічним особливостям ялини. Вище 1200 м над рівнем моря продуктивність ялинових деревостанів поступово знижується, досягаючи у верхній межі лісу найнижчих класів бонітету. Знижується також густота й зімкнутість насаджень.
Ялинники розташовуються у верхньому гірському лісовому поясі. Нижня межа природних ялинників тягнеться від висоти 700-900 м на південно-східних схилах Горган до 1400-1500 м на південно-західних схилах Чорногори. Середнє значення верхньої межі знаходиться в межах 1470-1670 м над рівнем моря.
Корінні ялинові ліси області займають близько 30 % загальної площі. За останні два століття завдяки інтенсивній діяльності людини площа ялинових лісів збільшилась на 25-26 %, букових зменшилась майже на 20 %. Дещо зменшилась за цей період і площа дубових і ялицевих лісів. У поясі ялинових лісів за складом виділяються два підпояси: змішаних (з участю ялиці та бука) і чистих насаджень.
Підпояс змішаних ялинових лісів переважає на північно-східних і південно-західних макросхилах Карпат з висотами 900-1200 м над рівнем моря. Це пояс високопродуктивних, біологічно стійких насаджень, де ялина знаходиться в оптимальних умовах зростання. Тут у першому ярусі разом з ялиною росте ялиця (20-30 %), у другому - бук, явір, в'яз гірський. Деревостани ялини довговічні з загальним запасом деревини 1000-1200 м3/га. Підлісок розвинутий слабо. Тут зустрічається бузина червона, жимолость гірська, горобина звичайна, вовче лико тощо.
У природних умовах ялина, бук і ялиця відновлюються добре. Однак, в результаті неправильної господарської діяльності людини в минулому більшість змішаних ялинових лісів перетворено в чисті ялинові. Такі насадження часто пошкоджуються вітровалами.
Підпояс чистих ялинових лісів займає високогірну частину Карпат на висоті 1200-1650 м над рівнем моря. Ґрунтовий покрив складається із щебенистих малопотужних бурих гірсько-лісових і гірсько-опідзолених грунтів. На окремих ділянках зустрічаються виходи на поверхню кам'янистих розсипів. Клімат цього поясу помірно холодний з сумою річних температур не вище 11 °С. У таких екологічних умовах ялиця і бук не беруть участі в формуванні деревостанів. Супутником ялини тут виступає сосна кедрова європейська як едифікатор на дуже бідних кам'янистих ґрунтах. Залежно від едафічних умов ялина утворює чисті деревостани. Підлісок у цих насадженнях дуже рідкий. До його складу входять жимолость чорна, бузина червона, крушина ламка, ялівець сибірський. Рослинний покрив досить різноманітний.
Ялинові ліси розташовані в приполонинній частині гір. Вони досить стійкі проти вітровалів, буреломів, хвороб і шкідників, завдяки добре розвинутій кореневій системі, різновіковості деревостанів, вертикальній зімкнутості полога та низько опущеним кронам дерев.
На думку багатьох дослідників, верхня межа ялинових лісів у Карпатах знижена на 100-200 м в результаті їх вирубки й випалювання з метою розширення площ під пасовища. Про це свідчить розрізненість і слабка вираженість контурів верхньої межі лісу.
Продуктивність ялинових насаджень диференціюється залежно від глибини ґрунту, з якою пов'язане формування певних типів лісу. Значна різноманітність ґрунтів за родючістю й вологістю, чергуючись зі змінністю клімату, обумовили на Закарпатті формування різних типів лісорослинних умов - едотопів.
Більш як столітній досвід створення й використання штучних чистих насаджень ялини показує, що утворені за межами природного ареалу похідні ялинники відзначаються хорошим ростом і високою продуктивністю, але вони недовговічні, пошкоджуються кореневими гнилями, снігом, вітром. Отже, сучасне поширення і стан ялинових лісів необхідно оцінювати всебічно. В інтересах раціонального використання закарпатських лісів, як одного з головних природних багатств краю взагалі і ялинників зокрема, в його господарстві слід розрізняти насадження принаймні трьох категорій:
1. Природні деревостани, що утворилися внаслідок тривалого природного добору. Такі ялинники, переважно різновікові деревостани, збереглися в основному у верхній частині смуги ялини, вони дуже цінні як насіннєва база кращих місцевих екотипів ялини. Більшість цих насаджень відіграє велику захисну і екологічну роль, а тому віднесена до лісів першої групи.
2. Штучні (або природні, що утворились від штучних) деревостани, створені в смузі ялини.
3. Штучні ялинники, створені за межами природного ареалу ялини на місці бучин і субучин ялинників та суялинників, дібров і судібров. У цій категорії ялинових лісів доцільно вести господарство таким чином, щоб у майбутньому відновити корінні деревостани, які відзначаються значно вищою біологічною і природною стійкістю, є більш цінними в екологічному відношенні.
Ялицеві ліси. Ялиця біла в Карпатах - одна з основних лісоутворюючих деревних хвойних порід. Вона займає друге місце за площею серед хвойних порід в області. Ялицеві лісостани державного лісового фонду Українських Карпат розташовані на площі близько 75 тис. га з запасом деревини близько 22 млн. м3. Найбільші площі їх розміщені в гірській частині Львівської області. На Закарпатті ялицеві ліси займають площу близько 9 тис. га із запасом деревини понад 2 млн. м3.
У межах природного ареалу ялиця біла утворює переважно різновікові насадження природного походження, змішані за складом і рідше чисті високопродуктивні й стійкі ліси. Найбільш характерними насадженнями ялиці є змішані з дубом, грабом і буком ліси у гірському поясі від 300 до 1900 м над рівнем моря. На південно-західних макросхилах вона починає з'являтися у насадженнях як домішка на висоті 500 - 600 м, найбільшого поширення набуває на висоті 800 - 1000 м. На північно-східних макросхилах спускається до висоти 200 м над рівнем моря і поряд з буком і дубом виступає як основна лісоутворююча порода. Ареал ялицевих лісів на Закарпатті свідчить про те, що це порода м'якого океанічного клімату. До світла мало вибаглива, серед хвойних порід за тіневитривалістю поступається лише тису ягідному.
Ялицеві ліси вибагливі до вологи повітря і ґрунту. Оптимальними умовами для їх росту є вологі гігротопи. Вибагливість до вологи, поряд з поганою стійкістю до морозів - важлива екологічна особливість ялицевих лісів, що й обмежує їх природний ареал. Властивість утворювати потужну кореневу систему забезпечує їм хорошу вітростійкість. Однак через недостатню стійкість деревини до загнивання, насадження пошкоджуються буреломами, що найчастіше спостерігається в перестійних та стиглих лісостанах, де не проводилися регулярні рубки догляду та санітарні.
Чисті ялицеві ліси зустрічаються на Закарпатті рідко. У смузі бука лісостани з домішкою або переважанням ялиці представлені в основному вологими і свіжими ялицевими бучинами й субучинами, вологими та свіжими буковими яличниками й суяличниками.
Ялицеві ліси не мають характерних, тільки для них властивих компонентів підліска й трав'яного покриву. Під наметом ялицевих лісостанів, які утворились у смузі дуба й бука, домінують компоненти, характерні для корінних лісостанів: білоцвіт весняний, зубниця залозиста та бульбиста, підсніжник звичайний, підлісник європейський, маренка запашна, безщитник жіночий та інші.
Ялицеві лісостани є класичними для вибіркового господарства за способом рубки. Вся біологія і екологія ялиці білої, - особливості плодоношення, сильно виражена тіневитривалість, мала стійкість до приморозків, повільний ріст у молодому віці, - для успішного вирощування високопродуктивних насаджень вимагає вибіркових рубок. Саме таке господарювання в ялицевих лісах ведеться в області вже тривалий час (25 - 30 років). Завдяки цьому площа молодих ялицевих лісостанів з року в рік збільшується.
Відновлення корінних ялицевих деревостанів у зоні дубових, букових і ялинових лісів, а також перетворення чистих похідних ялицевих насаджень у змішані корінні - важливий резерв підвищення продуктивності й стійкості карпатських лісів. Тому це розцінюється, як одне з першочергових завдань лісників області, успішне розв'язання якого можливе при вмілому поєднанні природного відновлення ялицевих лісів з впровадженням у виробництво більших обсягів штучного.
У комплексі господарських заходів, спрямованих на збереження й примноження ялицевих лісів, слід звернути увагу на такі роботи, як удосконалення системи рубок головного користування, використання якісного природного відновлення, проектування й створення лісових культур, науково обґрунтована боротьба з хворобами та шкідниками ялиці. Важливою залишається і робота з поліпшення насіннєвої справи, організації елітного насінництва, в першу чергу, на базі наявних високопродуктивних корінних карпатських пралісів ялиці білої.
Інші хвойні ліси. На Закарпатті поряд з описаними хвойними масивами в незначній кількості розкидані по території всієї області окремими невеличкими острівками інші хвойні ліси, здебільшого штучного походження. До них відносяться соснові ліси з головною породою - сосною звичайною. Таких лісів нараховується близько 600 га з запасом деревини понад 30 тис. м3.
Острівні штучні лісостани сосни звичайної зустрічаються в області на висоті від 200 до 1100 м над рівнем моря. Вони представлені різновіковими насадженнями середньої продуктивності. У процесі заміни світлолюбної й маловибагливої до ґрунту сосни звичайної тіневитривалими й вибагливими до ґрунту лісоутворювачами вона вбереглася в основному тільки на бідних кам'янистих ґрунтах південних схилів. Цікавими є природні осередки сосняків в урочищі Ізки Міжгірського лісокомбінату.
На окремих ділянках, особливо на еродованих землях, непридатних для сільськогосподарського використання, молоді посадки сосни звичайної добре закріпляють ґрунт, запобігають розвитку ерозійних Процесів, і тому їх практикують в області постійно. На цих землях виростають стійкі й продуктивні соснові насадження. Невеличкими клаптиками на незначних площах можна зустріти насадження модрини європейської, тиса ягідного, ялівцю, псевдотсуги Манзіса, сосни чорної.
Із перерахованих хвойних лісів Закарпаття народногосподарське значення з точки зору природних ресурсів мають насадження модрини європейської і псевдотсуги Манзіса, які в умовах області найбільш продуктивні. На ділянках псевдотсуги Манзіса в Тур'є-Реметському лісництві Перечинського лісокомбінату дерева в 80-річному віці досягають у висоту понад 50 м, а запас деревини на 1 га становить 1300 м3. Саме цій деревній породі в області почали приділяти значну увагу. Про це свідчить той факт, що за останні сім років створено лісових культур з головною породою - псевдотсугою Манзіса понад 1200 га. У віці старше 10 років площа її становить всього 40 га, а старше 50 років - близько 60 га. Насадження псевдотсуги Манзіса характеризуються не лише високою продуктивністю, але й стійкістю, високою якістю деревини, а також декоративністю.
Приполонинні ліси
Під приполонинними лісами слід розуміти більш або менш широку смугу (до 500 м), де лісова рослинність, перебуваючи у крайніх умовах зростання й розвитку, починає поступатися безлісним рослинним угрупованням, з висотою дерев мінімум 5 м та зімкнутістю крони 0,3 - 0,4 і площею мінімум 1 га. Приполонинні ліси в літературі часто називають верхньою межею лісу.
На шляху поширення деревної рослинності у вертикальному напрямі стоїть цілий комплекс причин, з яких головне значення можуть мати температура повітря та ґрунту, атмосферні опади, вітер, ґрунт, рельєф місцевості, рослинне угруповання, наприклад, сфагнове болото, господарська діяльність людини.
В українських Карпатах верхню межу лісу утворюють такі основні породи, як ялина європейська, бук лісовий, сосна кедрова європейська, клен, явір, горобина звичайна, черемха звичайна. Найбільш поширеним типом приполонинних лісів є хвойний, представлений ялиновими лісами.
Найбільш сприятливим для росту деревних порід у верхній межі лісу є схили південних експозицій.
Загальною закономірністю верхньої межі лісу в українських Карпатах є її зниження з південного сходу на північний захід, що обумовлено геоморфологічною будовою, континентальністю клімату та антропогенними факторами. У складі приполонинних лісів переважають такі деревні породи, як бук лісовий, ялина європейська, сосна гірська, ялиця біла, вільха зелена, вільха сіра, явір.
Наявні лісосировинні ресурси області при їх більш раціональному й комплексному використанні дозволяють розвивати лісову й деревообробну галузі виробництва при стабільному обсязі заготівлі сировини і тим самим сприяти дальшому економічному й соціальному розвитку Закарпатської області.
Дуже важливим для нашої області, а також для України є те, що тут зберігаються праліси (первинні ліси). Це такі ліси, які не зазнали жодних змін під впливом людини, або лісовий масив, який ніколи не зазнавав людського втручання і у своїй структурі та динаміці демонструє природний розвиток (за визначенням конференції міністрів лісового господарства Європи (MCFPE). Ґрунт, флора і фауна таких лісів не були змінені чи зруйновані через лісокористування, випас худоби або інший прямий чи непрямий вплив людини (Праліси в центрі Європи, 2003). Праліси поширені на чорногірському масиві, в Угольці та Широкому лузі, Кевеліві, Кузій-Свидовці, Марамороші.